Дорогі наші студенти! Ми навчаємо вас історії, без якої не можна зрозуміти перебіг подій, не можна зрозуміти, чому кожен з нас гордо носить ім’я «українець», не можна усвідомити, чому ворог так підступно напав на нашу землю. Є країни, де люди багато століть не знають що таке війна. Історія ж нашого народу – це історія незламної боротьби за свободу країни, воєнної борні за честь та справедливість. Тому, напевно, українцями сьогодні і захоплюється весь світ. Ми вже встигли розповісти вам на лекціях про походження нашого народу, Ви знаєте про Трипільську культуру, яка ще з давніх часів існувала на наших землях, де мирні, працелюбні люди обробляли землю на нашій території практично в ті ж часи, як і в Давньому Єгипті. Тут, на землях сучасної України, жили вправні воїни-вершники скіфи, яких перський цар Дарій не зміг здолати і змушений був рятуватися втечею. Тут на морських узбережжях оселялися елліни-греки, які в повноліття присягались ніколи не зрадити своє місто-поліс. Тут шукали і знайшли свою землю мрії войовничі готи. Цими землями не одну сотню років тинялися зовсім не дружні для місцевого населення кочівники – гуни, авари, булгари, печеніги, половці, татари. Тут на своїй землі з діда-прадіда жили слов’яни, яких середньовічні візантійські книжники згадують не без остраху, як сильних, вправних і розумних воїнів. Тут на літописному торговому шляху «з варяг у греки» будували фортеці-городища купці і воїни-мореплавці зі Скандинавії. Ці землі запекло боронили від чужинських навал дружинники князівської Русі. Ми пишаємося тим, що саме у Великому князівстві Литовському, до складу якого входили українські землі ще з XVI століття, вперше в Європі було введено незалежність судів, позбавлених від князівського впливу, чим стверджувалися принципи справедливого судочинства. Що ж було спільним для всіх згаданих вище народів, які риси? Вбачається, що крім уміння воювати, такою спільною рисою було розуміння свободи як однієї з найвищих і найшановніших цінностей. Саме на території нашої держави виникло унікальне і надзвичайно цікаве військово-політичне утворення – Запорізька Січ. Мабуть, саме Січ піднесла до дійсно легендарного рівня той дух свободи, який жив на наших землях сотні й сотні років й був притаманний багатьом суспільствам, від скіфів та еллінів до литвинів і Русі. Ми скоро обов’язково зустрінемось, побачимось у наших аудиторіях та продовжимо нашу розмову. Сьогодні ж ми маємо таку можливість для спілкування, і використаємо її! Тож поки – послухайте і дізнайтесь про ті події, що відбуваються зараз в Україні від нас, ваших наставників, - , людей, яким, сподіваємось, ви звикли довіряти. 24 лютого всі ми прокинулись від страшного слова «війна». На нас напав сусід… Чому Росія напала на Україну? Які причини цієї війни? Російський диктатор путін стверджує, що війна з Україною для росіян була неминучою, потрібною, нібито для захисту їх держави. А це, можна відверто сказати – суцільна неправда. Справжнє коріння нинішньої російської агресії лежать у давній історичній площині. Річ у тому, що від самого початку свого розвитку, національного становлення, український і російський народи розвивалися зовсім у різних культурних, суспільних, економічних умовах. Росія, яка колись називалась просто Московія, виникла у ХIII – XIV століттях внаслідок розпаду Золотої Орди – імперії, де панувало всевладдя хана і рабська покора йому всіх підданців. Московські князі отримували дозвіл на владу у столиці Золотої Орди – місті Сарай. Князь приїжджав туди, принизливо визнавав зверхність Орди над Московією, і, пообіцявши платити велику данину хану (до якої нерідко входили люди – раби), отримував ярлик – тобто, дозвіл на правління. А вдома він нещадно грабував своїх підданих, збираючи данину і хану, і собі. При цьому московські князі брали приклад із Золотої Орди. Вони ставали диктаторами, вимагали повної, беззастережної покори населення, перетворювали людей на безправних. Проявом такого рабства стало кріпацтво, яке існувало у Росії аж до 1861 р.
При цьому московські князі, а згодом і російські царі, особливо пильно слідкували за тим, щоб на їх землі не поширювався вплив передової європейської культури, ідеї свободи, демократії і справедливості. Україна ж винила на теренах великої і вільної держави Русь. Ще з ХІ століття у ній було запроваджено засади держави, в які панувало право, бо перший писаний збірник законів – Руська Правда князя Київського Ярослава Мудрого – захищав інтереси всіх верств суспільства від бояр до селян. А коли у ХIII столітті Русь зазнала ординської навали, її південно-західні землі увійшли до складу Королівства Данила Галицького, а згодом, для підтримки у борні проти татарської навали – Великого князівства Литовського, ще пізніше – до складу Речі Посполитої. У цих країнах вже тоді шанували права людей, зокрема діяло Магдебурзьке право – право міських громад обирати самоврядування і суддів. Тут засновувалися школи й університети, розвивалися ремесла, друкувались книги, діяли лікарні... Тобто, тодішня Україна була цілком європейською територію, що не зазнала впливу рабства, необмеженої влади царя, які нав’язувала Росія. Короля Речі Посполитої обирав Сейм, тодішній парламент і саме Сейм визначав розмір податків, приймав закони та виконував інші державні функції. Отже українське і російське суспільства від початку виникли на принципово різних засадах. Російське – як диктаторське, що зневажало природні права людини. Українське – як вільне, засноване на законності і повазі до людської гідності. Недарма, після того як колишній президент Янукович спробував нав’язати українцям російську систему влади, загальний рух опору українського народу цим намірам дістав назву «Революція Гідності». Боротьба за гідність людини, за право народу самому вирішувати свою долю, були небезпечними для росії, де диктатор путін прагнув тримати у покорі свій народ. Була одна унікальна суспільно-історична відмінність України від росії та Європи. Мова про козацтво і Січ Запорізьку, засновану близько 1552 року князем Дмитром Вишневецьким (позивний Байда), як фортецю, що мала бути залогою на шляху татарських набігів на міста нинішньої правобережної України. Проте Січ явила собою набагато більше, ніж військовий підрозділ, навіть більше за повноцінну армію. Саме козацтво стало рушійною силою у заснуванні Гетьманату Богдана Хмельницького – держави українців. Козацька традиція волелюбності, нескореності, взаємодопомоги і самоорганізації, а головне – патріотизму, з усією силою явила себе в боротьбі нашого народу за свою державу протягом ХХ сторіччя, в проголошенні Незалежності у 1991 року, Помаранчевій революції, Революції гідності, нинішній війні, що почалася ще з 2014 року, а зараз просто поширилася на всіх українців, вийшовши за межі окупованого Донбасу. Надважливим є те, що попри те чи інше спільне існування України та росії в єдиному державному утворенні протягом трьох із половиною століть, наш народ зберіг свої унікальні культурні та етнічні особливості та не змішався з так званим «братським» російським народом. Першим кроком підготовки росії до нападу стала діяльність російської пропаганди – страшного інструменту влади, коли держава поширює серед народу неправдиву інформацію, змушує в неї вірити та таким чином впливає на свідомість своїх громадян. При цьому російські пропагандисти, культивуючи нелюбов і зневагу росіян до українців, водночас всіляко намагалися викликати повагу в українців до росіян – визнання вищості так званого «старшого брата» росіянина над «молодшим» – українцем. В Україні російська пропаганда намагалася діяти через політиків, які отримували гроші від москви, та телеканали, що їм належать. Однією з причин того, що путін наважився напасти на Україну, була його переконаність, що вплив проросійських політиків і ЗМІ в Україні є настільки значним, що українці, які наважаться опиратися окупації, опиняться у цілковитій меншості. Цим пояснюється той факт, що росіяни напали одразу з п’яти напрямків, розпорошивши свої сили.
У Росії радикально недооцінили озброєності, вправності, а головне – мужності українських військових, бійців самооборони, волонтерів, їхньої готовності до самопожертви у справі захисту Батьківщини. Не справдилися сподівання росіян на те, що українська влада одразу ж запросить миру за будь-яку ціну, приставши на будь-які умови капітуляції. Навпаки – ми всі є свідками небаченої раніше співпраці українського суспільства і влади у прагненні здолати ворога. Не очікував агресор і на величезну підтримку цивілізованим світом українського народу в його справедливій боротьбі за свою свободу. Перелічені та інші обставини зумовили занепадницькі настрої у збройних силах Росії, масові відмови від мобілізації на фронт, кризу управління на тлі стрімкого погіршення економічної ситуації в Росії. Українським економістам і політологам давно вже відомий той факт, що рівень життя у Росії більшості громадян значно нижчий за той, яким живуть звичайні українці. Щоб там не говорили про середню зарплатню чи рівень ВВП на душу населення, але найкращою ілюстрацією злиденності росіян є ті предмети побуту, які російські мародери викрадають у помешканнях і крамницях на тимчасово захоплених територіях України – від ношеної спідньої білизни до комп’ютерного причандалля. Насамкінець назвемо ще три причини нападу Росії: 1. Страх. В Росії бояться, що Україна як демократична, правова, цивілізована держава значно випередить агресивну сусідку на шляху соціального, економічного та культурного поступу, буде членом родини цивілізованих народів. Враховуючи географічну близькість, спорідненість мов, численні родинні зв’язки такий успіх України являтиме собою болісний контраст із Росією, демонстрацією її цілковитої безперспективності на багато й багато років для майбутніх поколінь. 2. Заздрість. Так злиденний, безправний, а відтак – хворий нероба заздрить працьовитому, облаштованому, у доброму гуморі сусіду, який впевнено дивиться у свій завтрашній день. 3. Ресурс. Росіянам потрібні наші території для перевезення своїх вантажів, погрози збройним нападам Європі, виробництва харчів, розселення своїх людей, які тікають з північних та східних районів росії. Корисні копалини, виробничі потужності, водні ресурси… А головне – люди. Освічені, працьовиті, культурні. І ще раз хочеться, щоб ви зрозуміли, що наш ворог – це найбільша за територією країна світу, вона займає восьму частину всієї суші на Землі. Ворог дуже і дуже не простий, він має велику кількість як людського, так і промислового ресурсу. Це, за великим рахунком, остання «світова імперія», яка об’єднує навколо своєї столиці цілі народи та нації, приєднані не завжди за їхнім бажанням, але і шляхом постійних завоювань та захоплень. Тому ми надзвичайно пишаємося нашими ЗСУ, які героїчно боронять нашу землю, нашим народом та нашою країною. Ми обов’язково переможемо, бо ми на своїй землі, на нашому боці правда та весь цивілізований світ. До зустрічі в режимі офлайн! Слава Україні! Ми переможемо!