Отже, попри тривале наукове обговорення у філософії, теології, літературі і поезії питання про специфіку християнської соціальної думки Т. Г. Шевченка, не можна сказати, що склався певний єдиний узгоджений підхід. Причина, вочевидь, і у великій складності питання, і в тому, що світські науковці витлумачують поняття «соціальне» в річищі марксистської методології як панівне домінування матеріалізму над ідеалізмом. На противагу матеріалізму релігійна філософія вчить, що соціальні відносини між людьми обумовлені не лише соціальними, економічними, політичними, а насамперед, духовно-релігійними процесами життя.

Більше того, гуманітарна сфера охоплює соціальне буття людства, а культура, теологія, духовність й освіта є невід’ємною складовою соціального. Роль християнської соціальної думки в житті суспільства важко переоцінити, особливо у наш час. Упродовж усієї світової історії існування свідомого, цивілізованого людства соціальна думка християнства була визначальним чинником впливу на духовне й культурне життя людини. Ще у сиву давнину святі отці Церкви намагались усвідомити сутність та особливості соціального служіння Православної Церкви як духовного феномену. Тому, очевидно, найпершим є трактування соціальної проблематики розвитку людства як суто релігійного явища. Значно пізніше, в епоху Середньовіччя, випрацьовувалися і раціоналізовувалися теологічні і соціальні знання, почали з’являтися перші теологічні дефініції, категорії і концепції. Відтепер теологія реально вливала на філософські й етичні норми життя людства.

Необхідність вивчення і розробки соціальної думки християнства визначає історичну місію українського православ’я у процесах українського державотворення. Проповідь Євангелія, богослужіння, практика соціального служіння церковних парафій створюють реальні умови для формування соціального вчення християнської Церкви. Соціальне вчення християнства еволюціонує, переживає періоди трансформації, змінюється пріоритетність місії залежно від внутрішніх і зовнішніх факторів (історія Церкви і виклики сучасного світу). Та обставина, що соціальна думка християнства спирається на розвинуте  церковне і світське знання, актуалізувала наукову проблему теоретичного обґрунтування вивчення соціальної думки видатних церковних ієрархів, релігійних мислителів, відомих богословів, письменників і діячів культури. Водночас принципова зміна сприйняття релігійно-культурного і соціального як недругорядного явища в системі соціально-економічних відносин  та теоретичне обґрунтування активізації соціального служіння Православної Церкви потребує розробки нового методологічного забезпечення християнської теології як науки.

Аналіз сучасних наукових досліджень і публікацій дає підстави стверджувати, що на різних етапах історії людства багато теологів, світських науковців, поетів, письменників і релігійних мислителів розробляли різноманітні теорії соціальної справедливості, спираючись на різні релігійно-етичні аспекти соціального буття цивілізації. Таким соціальним мислителем для українського православ’я, на думку протоієрея Діонісія Мартишина, є Тарас Григорович Шевченко.

Для усіх православних християн у наш воістину апокаліптичний час викликів ХХІ століття, добу історичних випробувань, творчість українського поета є духовної втіхою і підтримкою. Багатогранна творчість Великого Кобзаря є сокровенною бесідою стражденного серця із Богом й усім світом на тему справедливості, Правди Божої у житті, так би мовити, вікном у його великий і суперечливий християнський світ, таємничий і духовний, естетичний світ  поетичної сфери української культури. Творчість Тараса Шевченка відгукується у серці кожної людини, якій не байдужі питання страждання, духовної боротьби, муки і прагнення до істини буття.

Своїм життям і творчістю Великий Кобзар засівав духовну ниву творчості безсмертними квітами правди, духовної боротьби, соціальної справедливості, людського добра, оскільки усім серцем прагнув відновити навколо себе справжню творчу гармонію, яку завжди зберігав у собі. Шевченко, символічно й образно, постійно і делікатно намагається достукатися до наших сердець. Він молиться віршами, він сповідується псалмами, проповідує мовою художніх образів, говорить із нами своїми текстами, нагадуючи про постійну боротьбу і крокування людства до справедливості. Християнин, який уважно читає тексти Шевченка, знайде безліч містичних, культурних і таємничих простих і величних моментів людської історії, які об’єднують нас з минулим і майбутнім. Перед нами зростає у повну велич шлях людського страждання, зневіри, муки, боротьби і водночас — надії на краще майбутнєПоезія Шевченка — це умовна духовно-моральна і соціальна теологія релігійного мислителя, який жив, як говорив і писав, який говорив і писав, як жив, тобто вчив християнську громаду жити на світі у світлі соціальної справедливості, був пророком і взірцем соціальної і духовної боротьби за істину і правду.

У своїй поезії Шевченко говорить із Богом і собою, звертається до усього людства, бо його пророче слово й соціальне мислення — релігійні, віддані Богові «молитви», у нього «хрещена мова», «кадило істини». У християнській соціальній думці його творів поетичною молитвою розкривається стражденна душа народу. Тому вірші Великого Кобзаря читати легко, бо вони сприймаються перш за все серцем, душею, а не лише розумом, як часто трапляється у прагматичному сучасному світі, враженому інфляцією слова, моралі, віри, порядності і відвертості.

Генію українського народу — Тарасу Шевченку була притаманна, як писав видатний історик, культуролог, мовознавець митрополит Іларіон (Огієнко), «тиха, свята мова». Цією мовою він прагнув реалізації цінностей свободи, творчості, рівності, волі, вільного мислення, а також основних принципів соціальної справедливості. Його поетичний дар хотілося б назвати школою пророчого і палаючого свободою серця. Поет споглядає Божий світ, процеси політики, культури, історії, породжуючи синергію божественного і людського, небесного і земного, релігійного й авторського дискурсів пізнання соціальної реальності.

Творча спадщина Шевченка стає молитвою благання і прохання до Бога. Його поезія і картини — поетичне і образотворче піднесення релігійно-богословської творчості, живе, одухотворене, сповідальне слово багатостраждального людського життя, його літературний дар — дивосвіт релігійної душі з найпотаємнішими глибинами й висотами людського духу, реалістичне й ідеалістичне світосприйняття віруючого серця із вселенською свідомістю знакової постаті релігійної філософії.

Зрозуміло, що християнська соціальна думка Т. Г. Шевченка в книзі протоієрея Діонісія Мартишина певною мірою була ідеалізована, оскільки творчість є як особистісним, так і загальнолюдським інтегральним явищем, невід’ємною складовою духовного світу людей, комплексом певних духовних ідей, норм і цінностей, які в сукупності становлять реальну потребу кожної свідомої людини незалежно від того, де, за якої релігії, політичної ідеології, економічної системи, особливостей організації суспільної життєдіяльності вона живе і діє.

Отже, Т. Г. Шевченко навчає людей жити в любові, єдності, свободі, добробуті, справедливо, підтримуючи одне одного. І саме сьогодні, у дні святої боротьби за волю і свободу України, як ніколи актуально лунають слова поета, релігійного й соціального мислителя Тараса Шевченка:

О Боже! сильный и правдивый,

Тебе возможны чудеса.

Исполни славой небеса

И сотвори святое диво:

Воспрянуть мертвым повели,

Благослови всесильным словом

На подвиг новый и суровый,

На искупление земли,

Земли поруганной, забытой,

Чистейшей кровию политой,

Когда-то счастливой земли.